Біг-Бен: Головний годинник Лондона

Історія створення: від пожежі до символу

Те, що весь світ звик називати Біг-Беном, офіційно називається «Вежею Єлизавети» (до 2012 року – просто Годинниковою вежею Вестмінстерського палацу). Своєю появою вона завдячує сильній пожежі 1834 року, яка практично знищила стару будівлю парламенту. Під час проектування нового комплексу архітектор Чарльз Беррі вирішив доповнити його монументальною вежею. За створення самого годинника взявся годинникар-самоучка Едмунд Бекетт Денісон. Він розробив механізм такої точності, що перевершив усі жорсткі вимоги королівського астронома, який наполягав на тому, щоб перший удар дзвону кожну секунду збігався з часом Грінвічської обсерваторії.

Башту висотою 96 метрів збудували в 1859 році. З того часу цей годинник став головним орієнтиром Великобританії, переживши бомбардування Другої світової війни та численні технічні реконструкції.

Особливості внутрішнього пристрою та приховані деталі

Сама назва «Біг-Бен» насправді оповита плутаниною, адже спочатку вона належала виключно до головного дзвону вежі вагою майже 14 тонн, а не до самої будови. За найпопулярнішою версією, дзвін отримав ім’я на честь великого і статного сера Бенджаміна Холла, який займався будівництвом. Щоб надавати руху величезні чотириметрові стрілки на чотирьох семиметрових циферблатах, інженерам довелося створити п’ятитонний механізм. За таких масштабів вражає точність годинника, за яку відповідає оригінальна і чисто британська система регулювання. Доглядач налаштовує хід маятника за допомогою звичайних старих монет: якщо покласти на нього одну англійську пенні, це прискорить годинник рівно на 0,4 секунди на добу.

За довгі роки конструкція вежі зазнала й інших змін, прихованих від очей звичайних туристів. Наприклад, через будівництво лондонського метро просто під Вестмінстером фундамент вежі трохи просів, і тепер вся конструкція має нахил майже на півметра набік. Проте це не заважає годинникам працювати справно.

Нещодавно Біг-Бен пережив найбільшу п’ятирічну реставрацію, в ході якої майстри повністю перебрали історичний механізм, оновили позолоту та повернули стрілкам їх оригінальний синьо-золотий колір вікторіанської епохи, який довгий час був прихований під шарами чорної фарби та чорної фарби.